Закони про запис розмов в Україні: згода однієї сторони на практиці і покарання (2026)

В Україні немає окремого закону про згоду однієї сторони, але на практиці ви можете записувати власну розмову: сама стаття 163 Кримінального кодексу карає таємне перехоплення повідомлень МІЖ ІНШИМИ людьми, а окрема лінія рішень Верховного Суду щодо доказів визнає власний запис учасника допустимим доказом, а не незаконним перехопленням. Розголошення запису стороннім особам і використання спеціальних засобів негласного перехоплення проти людей, розмову з якими ви не ведете, тягнуть окрему кримінальну відповідальність до 7 років позбавлення волі.

В Україні немає окремого закону, який робив би її юрисдикцією згоди однієї сторони, але практична відповідь для запису розмови, учасником якої ви є, є ствердною. Стаття 163 Кримінального кодексу України карає порушення таємниці листування чи розмов ІНШОЇ особи, і правова доктрина щодо цього тексту визнає злочин завершеним лише з моменту, коли особа, яка НЕ була учасником спілкування, дізнається про його зміст: це текстуальне тлумачення, яке залишає власний запис учасника поза складом злочину. Окремо лінія рішень Верховного Суду щодо доказів за Кримінальним процесуальним кодексом (справа № 758/1780/17, 2022 рік, і справа № 450/1952/18, 2026 рік) визнає власний запис учасника допустимим доказом, а не незаконним перехопленням, не тлумачачи при цьому саму статтю 163. Стаття 31 Конституції України і надалі вимагає рішення суду перед тим, як ДЕРЖАВА може перехоплювати приватні повідомлення. Воєнний стан, що діє з 24 лютого 2022 року, додає до цього регулювання додаткові обмеження щодо запису, а кримінальне покарання за поширення військової інформації на користь держави-агресора сягає 12 років позбавлення волі.

Інформацію востаннє перевірено 28.07.2026 (класифікацію згоди виправлено на цю дату; див. журнал змін нижче). Цю статтю ще не переглянув ліцензований юрист.

Сфера дії: Ця стаття розглядає законодавство України щодо згоди на запис розмов відповідно до Кримінального кодексу України (№ 2341-III, 2001 рік, з наступними змінами), Цивільного кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України (№ 4651-VI, 2012 рік), Закону України «Про захист персональних даних» (№ 2297-VI, 2010 рік) та Конституції України. Вона охоплює обмеження воєнного часу, запроваджені воєнним станом, оголошеним 24 лютого 2022 року. Стаття не розглядає законодавство про запис розмов держав-членів Європейського Союзу; для порівняння з країнами ЄС див. Закони про запис розмов у світі.

Коротка відповідь: в Україні потрібна згода однієї сторони чи всіх сторін?

В Україні немає окремого закону, який робив би її юрисдикцією згоди однієї сторони. Висновок на користь згоди однієї сторони спирається на дві окремі підстави. По-перше, текст статті 163 Кримінального кодексу встановлює відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов чи інших повідомлень іншої особи, а українська правова доктрина щодо цього тексту визначає злочин завершеним лише з моменту, коли особа, яка НЕ є учасником спілкування, дізнається про його зміст, тобто власний запис учасника не утворює складу злочину. По-друге, і окремо від цього, лінія рішень Верховного Суду щодо доказів за Кримінальним процесуальним кодексом визнає, що власний запис розмови учасником не є «зняттям інформації з транспортних телекомунікаційних мереж», тобто не є тим видом негласного перехоплення, що потребує попереднього дозволу суду: це встановила справа № 758/1780/17 (2 грудня 2022 року, Третя судова палата Касаційного кримінального суду), а справа № 450/1952/18 (21 травня 2026 року, Друга судова палата Касаційного кримінального суду, у непов'язаній справі про розбій за статтею 187) застосувала це знову; жодне з цих рішень не тлумачить і навіть не згадує статтю 163. Стаття 31 Конституції гарантує таємницю листування від втручання ДЕРЖАВИ, допускаючи винятки лише за рішенням суду для запобігання злочину чи встановлення істини у кримінальній справі; за своїм текстом вона не забороняє учаснику записувати власну розмову. Разом ці дві підстави вказують на згоду однієї сторони як практичне правило для власного запису учасника, хоча чіткого закону про це немає, на відміну, наприклад, від Сполучених Штатів (на федеральному рівні достатньо згоди однієї сторони згідно з 18 U.S.C. § 2511) чи Польщі (згода учасника визнана законодавчо). Важливі два застереження: розголошення запису сторонній особі або використання спеціальних засобів негласного перехоплення розмови, учасником якої ви не є, може спричинити кримінальну відповідальність (частина 2 статті 163, до 7 років, або стаття 182 за незаконне поширення інформації про особу); а стаття 307 Цивільного кодексу встановлює ОКРЕМУ цивільно-правову вимогу згоди саме на фотографування чи відеозйомку особи, незалежно від кримінально-правового питання про аудіозапис, розглянутого тут.

Конституційні засади: статті 31 і 32

Законодавство України про запис розмов ґрунтується на двох конституційних положеннях, які разом закріплюють таємницю спілкування як основоположне право.

Стаття 31 Конституції України передбачає:

"Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо."

Стаття 32 поширює цей захист ширше, на особисте і сімейне життя, забороняючи збирання, зберігання, використання й поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Стаття 32 також закріплює право кожного знайомитися з відомостями про себе, які зберігаються в органах державної влади, органах місцевого самоврядування чи в інших осіб, і вимагати виправлення недостовірної інформації.

Разом статті 31 і 32 закладають три принципи, які простежуються у всіх інших положеннях законодавства України про запис розмов: (1) таємниця спілкування є основоположним правом, а не привілеєм; (2) будь-яке обмеження цього права потребує дозволу суду; (3) обмеження допустиме лише тоді, коли отримати інформацію іншим способом неможливо.

Забезпечення цих гарантій практикою ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини безпосередньо перевірив дотримання Україною цих конституційних зобов'язань у справі Yakymchuk and Others v. Ukraine (рішення від 13 лютого 2025 року). Суд одностайно визнав, що Україна порушила статтю 8 Європейської конвенції з прав людини (право на повагу до приватного життя), провівши незаконне стеження за трьома публічними посадовими особами та їхнім захисником. Українські органи прослуховували телефонні розмови захисника і здійснювали приховане відеоспостереження без належного дозволу суду. ЄСПЛ зазначив, що заходи таємного стеження мають відповідати «суворим вимогам щодо чіткості й точності», і що процедури, застосовані в Україні, не забезпечили заявникам належних засобів правового захисту для оскарження стеження. Україну зобов'язали виплатити заявникам відшкодування.

Це рішення має важливе значення для практиків: воно підтверджує, що конституційна вимога попереднього дозволу суду на перехоплення приватних повідомлень ДЕРЖАВОЮ додатково підкріплюється на наднаціональному рівні практикою ЄСПЛ, а процедурні порушення під час отримання дозволу суду позбавляють законності будь-яке стеження незалежно від його мети по суті. Це стосується стеження з боку держави, а не запису власної розмови приватним учасником, що є окремим питанням, розглянутим нижче.

Статті 162, 163 і 182 Кримінального кодексу

Три статті Кримінального кодексу України (№ 2341-III, 2001 рік, з наступними змінами) становлять основу кримінальної заборони несанкціонованого запису та порушень приватності.

Стаття 162: недоторканність житла

Стаття 162 встановлює кримінальну відповідальність за незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення незаконного обшуку або порушення таємниці кореспонденції шляхом несанкціонованого фізичного доступу. Хоча стаття 162 стосується фізичного вторгнення, а не електронного перехоплення, вона має значення для прихованого запису, оскільки розміщення прихованого записувального пристрою в житлі без дозволу є одночасно незаконним проникненням і порушенням таємниці спілкування за статтею 163. Частина 1 передбачає штраф або виправні роботи на строк до 2 років. Частина 2 (за обтяжуючих обставин, вчинене службовою особою або із застосуванням насильства) передбачає позбавлення волі на строк від 2 до 5 років.

Стаття 163: порушення таємниці листування

Стаття 163 встановлює відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної кореспонденції та інших повідомлень, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютери. Її власний текст обмежує склад злочину порушенням таємниці листування чи розмов ІНШОЇ особи, а українська правова доктрина визнає цей злочин завершеним лише з моменту, коли особа, яка НЕ є учасником спілкування, дізнається про його зміст, тож положення спрямоване проти стороннього перехоплення й підслуховування (працівник телекомунікаційної компанії, хакер, стороння особа, яка встановила прослуховування), а не проти запису учасником власної розмови. Жодне рішення Верховного Суду не тлумачить статтю 163 з цього приводу. Окрема лінія рішень Верховного Суду стосується пов'язаного, але окремого питання: чи є власний запис учасника негласним перехопленням, що потребує попереднього дозволу суду за Кримінальним процесуальним кодексом, розглянутого нижче в розділі «Запис як доказ».

Частина 1 (основний склад злочину): особа, яка порушує таємницю листування, телефонних розмов чи інших повідомлень іншої особи, підлягає:

• Штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (розмір яких періодично індексує Верховна Рада)
• Виправним роботам на строк до 2 років
• Обмеженню волі на строк до 3 років

Частина 2 (кваліфікований склад): покарання посилюється до позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, якщо порушення відбувається за таких обставин:

• Правопорушення вчинено повторно (рецидив)
• Об'єктом є державний чи публічний службовець, публічна особа або журналіст (паралельно діють гарантії статті 171)
• Правопорушник обіймає службове становище, яке уможливлює порушення
• Правопорушник використовує спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, перехоплення чи прослуховування

Різниця між частиною 1 і частиною 2 має значення для СТОРОННЬОГО перехоплення: особа, яка не є учасником розмови, але таємно підключається до неї чи прослуховує її, підпадає під покарання за частиною 1 за перший випадок, а за частиною 2 (позбавлення волі від 3 до 7 років), якщо це повторне правопорушення, метою є посадова особа чи журналіст, використано службове становище або спеціальні засоби негласного перехоплення. Учасник, який записує власну розмову, взагалі не підпадає під дію статті 163, згідно з текстом самої статті проти стороннього перехоплення та коментарем, наведеними вище; окрема лінія рішень Верховного Суду щодо доказів, розглянута нижче в розділі «Запис як доказ», приходить до того самого практичного результату через Кримінальний процесуальний кодекс, не тлумачачи статтю 163.

Стаття 182: незаконне збирання та поширення інформації про особу

Стаття 182 діє поряд зі статтею 163 і охоплює аспект обробки даних у порушеннях приватності.

Частина 1: незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди карається:

• Штрафом до 302 800 гривень (за індексацією станом на 2025 рік)
• Виправними роботами на строк до 2 років
• Обмеженням волі на строк до 3 років

Частина 2 (кваліфікований склад): якщо порушення вчинено повторно або спричинило істотну шкоду охоронюваним інтересам, покарання становить позбавлення волі на строк до 5 років.

Різниця між статтями 163 і 182 полягає в характері діяння: стаття 163 стосується саме перехоплення чи запису приватних повідомлень без згоди, тоді як стаття 182 стосується того, що робиться з інформацією про особу після її отримання. Особа, яка не є учасником розмови, але таємно перехоплює її, порушує статтю 163 через сам факт перехоплення і може окремо порушити статтю 182, якщо надалі зберігає, поширює чи використовує здобуте на шкоду особі. УЧАСНИК, який записує власну розмову, не порушує статтю 163 самим фактом запису, однак може підпасти під дію статті 182, якщо згодом поширює запис у спосіб, що незаконно шкодить іншій стороні, оскільки стаття 182 стосується того, що робиться з інформацією про особу після її отримання, незалежно від способу її фіксації.

Суміжні кримінально-правові положення

Кримінальний процесуальний кодекс: негласні слідчі (розшукові) дії (статті 258-264)

Кримінальний процесуальний кодекс України (№ 4651-VI, 2012 рік) визначає умови, за яких правоохоронні органи України можуть законно перехоплювати приватні повідомлення. Статті 258-266 встановлюють порядок проведення «негласних слідчих (розшукових) дій», що втручаються у приватне спілкування.

Вимоги щодо дозволу

Відповідно до статті 247 КПК, більшість негласних слідчих (розшукових) дій потребують дозволу слідчого судді апеляційного суду, наданого на підставі клопотання прокурора або слідчого. У дозволі має бути зазначено:

• Конкретну негласну дію, яку буде проведено
• Особу або об'єкт, щодо яких проводиться дія
• Строк дії дозволу (не більше 2 місяців, з можливістю продовження)
• Кримінальне провадження, у межах якого проводиться дія

Стаття 248 вимагає, щоб негласні дії щодо приватних повідомлень захисника, крім судового контролю, додатково погоджувалися керівником органу досудового розслідування, що відображає занепокоєння ЄСПЛ щодо адвокатської таємниці, підтверджене рішенням у справі Yakymchuk.

Поріг тяжкості злочину

Статті 263 (зняття інформації з електронних комунікаційних мереж) і 264 (зняття інформації з електронних інформаційних систем) застосовуються виключно у кримінальних провадженнях щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, як їх визначає стаття 12 Кримінального кодексу. Негласне перехоплення телефонних чи інтернет-повідомлень у справах про злочини невеликої або середньої тяжкості КПК не дозволяє.

Уповноважені органи

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії на підставі дозволу, передбаченого КПК, можуть такі органи:

• Національна поліція (найпоширеніші внутрішні розслідування)
• Служба безпеки України (СБУ) (національна безпека, контррозвідка)
• Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) (розслідування корупції)
• Державне бюро розслідувань (ДБР)
• Державна прикордонна служба
• Державна кримінально-виконавча служба

СБУ має найширші повноваження щодо стеження серед цих органів, зокрема в умовах воєнного стану для контррозвідувальних та антитерористичних операцій. Як зазначено у звіті Державного департаменту США про Україну за 2024 рік, діяльність СБУ щодо стеження неодноразово ставала предметом уваги з погляду відповідності вимогам судового дозволу, передбаченим КПК.

Зміни воєнного часу

Закон України «Про електронні комунікації» (№ 1089-IX, чинний з 1 січня 2022 року) та Закон України «Про розвідку» допускають обмеження телекомунікацій для антитерористичних операцій та в умовах воєнного стану. Правозахисні організації зафіксували випадки стеження, проведеного поза межами формальних процедур дозволу, передбачених КПК, в умовах воєнного часу. Рішення ЄСПЛ у справі Yakymchuk (лютий 2025 року) є обов'язковим нагадуванням про те, що обставини воєнного часу не скасовують обов'язку отримувати дозвіл суду перед проведенням стеження.

Стаття 307 Цивільного кодексу: фотографування та відеозапис

Тоді як Кримінальний кодекс регулює кримінально-правовий аспект, стаття 307 Цивільного кодексу України регулює цивільне право контролювати записи за своєю участю і створює паралельну підставу для цивільного позову, незалежну від кримінального переслідування.

Частина 1 статті 307 встановлює загальне правило: фізичну особу можна фотографувати, знімати на кіно-, відео- чи іншу плівку лише за її згодою. За своїм текстом це стосується фотографування та відео-/кінозйомки; це НЕ поширюється на звичайний аудіозапис розмови, який натомість регулюється статтею 163 Кримінального кодексу, розглянутою вище.

Виняток для публічних заходів

Згода вважається наданою, якщо запис здійснюється відкрито під час публічних зібрань, на вулицях, на конференціях, мітингах чи інших заходах публічного характеру. Ключові особливості цього винятку:

• Запис має здійснюватися відкрито, а не приховано
• Місце події має бути справді публічним (вулиця, мітинг, пресконференція)
• Присутність особи на публічному заході є мовчазною згодою на відкритий запис
• Цей виняток не поширюється на приватні зустрічі, що відбуваються у публічних місцях (діловий обід у ресторані не є публічним заходом)

Діти та неповнолітні

Запис за участю неповнолітніх потребує згоди батьків або законних представників. Українські суди застосовують до неповнолітніх стандарт «подвійної згоди»: окрема згода на сам факт зйомки і окрема згода на поширення зображень. Перебування дитини в публічному місці автоматично не означає згоди на запис.

Цивільно-правові засоби захисту

Особа, права якої за статтею 307 порушено, може вимагати:

• Заборони поширення запису або вимоги його видалення
• Відшкодування моральної шкоди
• Заборони подальшого використання запису

Цивільно-правова відповідальність за статтею 307 настає незалежно від кримінального переслідування. Цивільний суд може присудити відшкодування шкоди навіть тоді, коли прокурор відмовляється порушувати кримінальне провадження.

Телефонні розмови: як на практиці діє згода однієї сторони

Учасник розмови може записати власний телефонний дзвінок в Україні без відома чи згоди іншої сторони: стаття 163 Кримінального кодексу спрямована проти особи, яка НЕ Є учасником розмови, але таємно прослуховує чи записує її, а не проти учасника, який записує розмову за власною участю.

Закон України «Про електронні комунікації» (№ 1089-IX, чинний з 1 січня 2022 року) додатково закріпив ці гарантії. Стаття 119 зобов'язує операторів телекомунікацій забезпечувати безпеку даних абонентів, зокрема змісту розмов, облікових записів послуг, даних про місцезнаходження та відомостей про спроби з'єднання.

Чи може учасник розмови записати власний дзвінок?

Так, із двох незалежних підстав. По-перше, сам текст статті 163 і правова доктрина щодо неї визнають злочин завершеним лише з моменту, коли особа, яка НЕ була учасником спілкування, дізнається про його зміст, тож сторона, яка записує власну розмову, не отримує жодної інформації, якою вона й так не володіла, і не утворює складу цього злочину. По-друге, і окремо від цього, лінія рішень Верховного Суду за Кримінальним процесуальним кодексом, справа № 758/1780/17 (2 грудня 2022 року) і справа № 450/1952/18 (21 травня 2026 року, непов'язана справа про розбій), визнає, що власний телефонний запис учасника не є «зняттям інформації з транспортних телекомунікаційних мереж», тож не є тим видом негласного перехоплення, що потребує попереднього дозволу суду; жодне з цих рішень не стосується статті 163. Текстуальне тлумачення статті та практика судів щодо доказів вказують в одному напрямку незалежно одне від одного.

Два моменти залишаються ризикованими. По-перше, розголошення запису сторонній особі чи його оприлюднення може спричинити відповідальність учасника за статтею 182, якщо розголошення завдає шкоди іншій стороні. По-друге, використання спеціальних засобів негласного перехоплення (а не звичайного телефону чи диктофона) може саме по собі підпасти під кваліфікований склад частини 2 за деякими тлумаченнями, тож варто користуватися звичайним додатком чи пристроєм для запису.

Запис телефонних розмов правоохоронними органами

Українські органи влади можуть записувати телефонні розмови лише в межах описаного вище вузького порядку КПК: за рішенням апеляційного суду, лише у справах про тяжкі чи особливо тяжкі злочини, із зазначенням особи та строку дії, і лише тоді, коли інші слідчі методи виявилися неефективними (статті 248, 263 КПК).

Особисті розмови

Спрямованість статті 163 проти стороннього перехоплення поширюється не лише на телефонні розмови, а й на всі форми приватного спілкування: особа, яка не є учасником особистої розмови, але таємно записує її чи підслуховує, підпадає під те саме кримінально-правове регулювання, що й перехоплення телефонних розмов, тоді як учасник, який записує власну особисту розмову, під нього не підпадає.

Стаття 307 Цивільного кодексу додає цивільно-правовий вимір: відеозапис особи в приватній обстановці без її згоди може бути підставою для цивільного позову про відшкодування шкоди незалежно від кримінального переслідування.

Де проходить межа

Зверніть увагу: презумпція згоди для публічних заходів за статтею 307 стосується лише ВІДКРИТОГО відео- чи фотозапису; приховування камери на пресконференції чи мітингу для зйомки особи під цю презумпцію не підпадає, і для такої зйомки потрібна згода цієї особи. Окремо стаття 163 Кримінального кодексу спрямована проти таємного перехоплення розмови між ІНШИМИ людьми, учасником якої ви не є, у публічному чи приватному місці, незалежно від того, чи приховано пристрій. Запис ВЛАСНОЇ розмови, навіть непомітний, сам собою не є злочином за статтею 163.

Запис на робочому місці та моніторинг працівників

Трудове законодавство України дозволяє роботодавцям здійснювати нагляд за працівниками в чітко визначених межах. Кодекс законів про працю надає роботодавцю право контролювати працівників і підтримувати трудову дисципліну, що може включати певні форми моніторингу, за умови дотримання вимог Закону України «Про захист персональних даних» (№ 2297-VI, 2010 рік).

Що дозволено роботодавцю

Роботодавець може здійснювати спостереження на робочому місці лише за одночасного дотримання таких умов:

• Працівників заздалегідь повідомляють про методи й мету моніторингу до його початку
• Моніторинг є пропорційним заявленій меті (безпека, охорона, продуктивність)
• Працівників інформують про те, які персональні дані збираються, як вони обробляються і скільки зберігаються
• Моніторинг не здійснюється в місцях, де працівники обґрунтовано очікують приватності (вбиральні, роздягальні, кімнати відпочинку, молитовні кімнати)

Що заборонено роботодавцю

• Встановлювати приховані пристрої для запису розмов МІЖ працівниками, учасником яких роботодавець не є (стороннє перехоплення за статтею 163)
• Записувати розмови між працівниками, учасником яких роботодавець не є, без їхньої згоди
• Використовувати дані спостереження для цілей, що виходять за межі заявленої мети (порушення статті 182)
• Ухвалювати автоматизовані кадрові рішення, що суттєво впливають на права працівників, без етапу перегляду людиною (вимога, яку формально закріпить законопроєкт № 8153 після ухвалення)

Прихований запис розмов МІЖ працівниками або між працівником та іншою особою, коли роботодавець не є учасником такої розмови, тягне таку саму відповідальність за статтею 163, як і будь-яке інше стороннє перехоплення, з переходом до кваліфікованого складу за частиною 2 (3-7 років) у разі використання спеціальних засобів перехоплення. Роботодавець, який є учасником дзвінка чи наради з працівником, не вчиняє злочину за статтею 163, записуючи її, однак вимоги трудового законодавства щодо повідомлення та пропорційності, наведені вище, зберігають чинність, а використання запису на шкоду працівнику поза межами заявленої мети може підпасти під статтю 182.

Запис ділових телефонних розмов

Оскільки сама компанія є учасником дзвінка, стаття 163 не вимагає від неї отримувати згоду клієнта лише для запису розмови. Натомість визначальною вимогою є Закон «Про захист персональних даних»: запис фіксує персональні дані (голос та часто інші відомості, про які йдеться), тож компанії потрібна правова підстава для їх обробки, а також дотримання вимог прозорості щодо суб'єктів даних. На практиці це означає, що компаніям варто:

• Повідомляти на початку розмови про здійснення запису та пояснювати його мету (стандартний спосіб виконати вимогу прозорості)
• Зберігати записи в безпечний спосіб і видаляти їх після досягнення заявленої мети
• Виконувати запити щодо доступу до даних і дотримуватися строків зберігання за Законом «Про захист персональних даних»

Повідомлення про запис і пояснення його мети залишається найбезпечнішою практикою, навіть попри те, що це не є буквальною вимогою згоди за статтею 163, оскільки саме так компанія демонструє законну й прозору обробку даних відповідно до законодавства про захист даних.

Відеоспостереження та системи CCTV

Відеоспостереження в Україні регулюється Законом України «Про захист персональних даних» (№ 2297-VI) та статтею 307 Цивільного кодексу. Записи систем відеоспостереження, на яких можна впізнати конкретних осіб, є персональними даними.

Загальні правила відеоспостереження

• Камери спостереження, що фіксують місця, доступні для громадськості, повинні супроводжуватися чіткими інформаційними позначками про ведення відеозапису
• Записи мають зберігатися безпечно, з документально визначеними правилами доступу та строками зберігання
• Камери не можна спрямовувати на приватні житлові приміщення, суміжні приватні території чи будь-які місця, де обґрунтовано очікується приватність
• Строки зберігання мають бути пропорційними меті спостереження; Закон «Про захист персональних даних» вимагає не зберігати дані довше, ніж це необхідно

Заборонене розміщення камер

Приховані камери, розміщені в місцях, де відбувається інтимна діяльність, порушують одночасно статтю 307 (відсутність згоди) і статтю 182 (незаконне збирання інформації про особу). Запис у вбиральнях, роздягальнях чи спальнях без згоди тягне кримінальну відповідальність за обома цими положеннями.

Воєнний стан та обмеження на запис у воєнний час

З 24 лютого 2022 року в Україні діє воєнний стан, який Верховна Рада неодноразово продовжувала і який залишався чинним станом на травень 2026 року. Воєнний стан запроваджує обмеження на запис, які діють на додаток до цивільного регулювання, а подекуди й переважають над ним.

Стаття 114-2: поширення військової інформації

Статтю 114-2 Кримінального кодексу введено 6 квітня 2022 року, і вона встановлює кримінальну відповідальність за несанкціоноване поширення двох категорій відомостей:

1. Відомостей про переміщення й постачання зброї, озброєння та військових вантажів в Україну
2. Відомостей про переміщення, місцезнаходження чи розташування Збройних Сил України або інших військових формувань України

Структура покарання градуйована за ступенем тяжкості:

• Позбавлення волі на строк від 3 до 5 років: зйомка чи фіксація зображень військових позицій, блокпостів або зосереджень військ без поширення
• Позбавлення волі на строк від 5 до 8 років: оприлюднення або поширення такого матеріалу (соціальні мережі, месенджери, вебсайти чи надсилання чат-ботам вважаються «поширенням»)
• Позбавлення волі на строк від 8 до 12 років: порушення, вчинені організованою групою, з корисливих мотивів або на користь ворожої держави чи збройного формування

Станом на 2025 рік українські суди ухвалили понад 100 обвинувальних вироків за статтею 114-2. Суди розглядають сам факт відеозапису військових позицій як таке, що потенційно утворює завершений склад злочину ще до поширення, кваліфікуючи зйомку як «незакінчений» злочин за статтею 114-2.

Єдиним правомірним винятком є інформація, оприлюднена Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони, Службою безпеки України чи Головним управлінням розвідки, або поширена з письмового дозволу цих органів.

Відеореєстратори в умовах воєнного стану

Формальної законодавчої заборони на використання відеореєстраторів на дорогах загального користування немає. Водії можуть законно фіксувати дорожньо-транспортні пригоди для страхових чи судових цілей. Однак запис з відеореєстратора, що випадково фіксує військові позиції, блокпости чи зосередження військ, може спричинити відповідальність за статтею 114-2. Ризик виникає не через сам запис дороги, а через те, що випадково потрапляє в кадр. Практика правозастосування різниться залежно від регіону: у деяких місцевостях поблизу активних зон бойових дій застосовується суворіше тлумачення.

Акредитація ЗМІ у зонах бойових дій

Журналісти, блогери та волонтери, які бажають знімати військовослужбовців, техніку чи фортифікаційні споруди в зонах активних або наближених до активних бойових дій, повинні мати акредитацію відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил № 73 (від 3 березня 2022 року). Запис без акредитації у визначених військових зонах може призвести до затримання та вилучення обладнання.

Зверніть увагу: надсилання відеозапису блокпоста чи пересування військ до приватної групи в месенджері вважається «поширенням» за статтею 114-2. Українські прокурори висували обвинувачення особам за поширення відео через особисті групові чати та чат-боти. Найбезпечніше взагалі утримуватися від запису будь-якої діяльності, пов'язаної з військовими, навіть звичайним цивільним пристроєм.

Закон про захист персональних даних та Уповноважений з прав людини

Закон України «Про захист персональних даних» (№ 2297-VI, від 1 червня 2010 року, з наступними змінами) є основним нормативним актом, що регулює обробку записів, які містять персональні дані, в Україні.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсман) виконує функції органу захисту персональних даних в Україні. Уповноважений має право:

• Приймати та розглядати скарги про порушення вимог захисту персональних даних
• Проводити планові перевірки дотримання вимог (приблизно 25-26 щоквартально в державному та приватному секторах)
• Видавати обов'язкові до виконання приписи про припинення незаконної обробки або видалення неправомірно зібраних даних
• Передавати матеріали про кримінальні порушення органам прокуратури

Поточний стан правозастосування

Правозастосовна діяльність Уповноваженого у сфері захисту персональних даних обмежена, поки триває реформа за законопроєктом № 8153. Нинішній підхід є радше коригувальним, ніж каральним: Уповноважений спочатку видає приписи та рекомендації і лише потім переходить до формальних санкцій. Очікується, що цей підхід зміниться після ухвалення нового закону та створення запропонованої Національної комісії з питань захисту персональних даних та доступу до публічної інформації як спеціалізованого органу.

Адміністративна відповідальність за чинним законодавством

Відповідно до статті 188-39 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення Закону «Про захист персональних даних» тягнуть:

• Для фізичних осіб: штраф від 1 700 до 34 000 гривень (приблизно 40-800 доларів США за курсом 2025 року)
• За повторні порушення: подвоєний розмір штрафу

Ці адміністративні санкції суттєво менші за кримінальні покарання, передбачені статтями 163 і 182. Більшість справ, пов'язаних із записами, розглядаються в кримінальному, а не адміністративному порядку.

Законопроєкт № 8153 та вступ до ЄС

Законодавство України про захист персональних даних переживає найбільшу реформу з 2010 року, зумовлену статусом країни-кандидата на вступ до ЄС.

Статус кандидата на вступ до ЄС і часові рамки

Україна отримала статус кандидата на вступ до Європейського Союзу 23 червня 2022 року. Переговори про вступ офіційно розпочалися 25 червня 2024 року. Прогрес був значним:

• Листопад 2024 року: Україна завершила двосторонній скринінг Кластера 1 (основи, верховенство права)
• Березень 2025 року: завершено скринінг Кластера 2 (внутрішній ринок)
• Квітень 2025 року: завершено скринінг Кластера 6 (зовнішні відносини)
• Червень 2025 року: Угорщина заблокувала офіційне відкриття переговорів за додатковими кластерами (ситуація триває)

Угода про асоціацію між Україною та ЄС, що набула чинності у вересні 2017 року, вимагає гармонізації законодавства про захист даних відповідно до статті 15, що робить ухвалення законодавства, узгодженого з GDPR, юридичним зобов'язанням незалежно від графіка вступу.

Стан законопроєкту № 8153

Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 8153 «Про захист персональних даних» у першому читанні 20 листопада 2024 року. Станом на травень 2026 року друге читання ще не відбулося. Рада Європи оприлюднила юридичний висновок (LEX_2025_2, від 15 січня 2025 року), у якому визначено напрями подальшого доопрацювання перед другим читанням.

Основні положення законопроєкту в редакції, ухваленій у першому читанні:

• Обов'язкове призначення відповідальних за захист персональних даних для всіх контролерів і розпорядників, які здійснюють великомасштабну обробку персональних даних
• Повідомлення про витік даних протягом 72 годин новій Національній комісії (органу захисту даних) після виявлення порушення захисту персональних даних
• Оцінка впливу на захист даних для видів обробки з високим ризиком, зокрема систематичного відеоспостереження в публічних місцях і масштабного профілювання
• Чіткі стандарти надання згоди, за якими згода повинна бути вільною, конкретною, поінформованою та однозначною
• Суттєві санкції: до 20 мільйонів гривень для фізичних осіб і до 150 мільйонів гривень (або 8% річного світового обороту) для юридичних осіб за серйозні порушення
• Створення Національної комісії з питань захисту персональних даних та доступу до публічної інформації як спеціалізованого регуляторного органу, що замінить у цій ролі Уповноваженого

У законопроєкті прямо зазначено, що Україна не є державою-членом ЄС і тому безпосередньо не підпадає під дію GDPR, однак його розроблено таким чином, щоб досягти функціональної рівнозначності зі стандартами GDPR як вимоги для вступу.

Наслідки для запису розмов

Законопроєкт № 8153 після ухвалення суттєво посилить вимоги щодо згоди та документування для будь-якого запису, що є обробкою персональних даних. Запис ділових телефонних розмов, системи відеоспостереження, що обробляють записи з можливістю впізнання осіб, а також будь-яка транскрипція чи аналіз записів за допомогою штучного інтелекту потребуватимуть документально підтвердженої правової підстави, оцінки впливу на захист даних (де це доречно) та процедур реалізації прав суб'єктів даних.

Дипфейки, контент, створений штучним інтелектом, та дезінформація

Станом на травень 2026 року в Україні немає окремого законодавства про дипфейки чи спеціального регулювання штучного інтелекту. Однак протидія дезінформації, створеній за допомогою штучного інтелекту, та синтетичним медіаматеріалам, поширеним без згоди, спирається на кілька чинних положень.

Чинне регулювання порушень приватності, спричинених штучним інтелектом

Дипфейк-записи, створені без згоди, що зображують реальну особу в приватному контексті без її дозволу, підпадають під ті самі правові норми, що й звичайні записи:

• Стаття 182 (незаконне збирання та поширення інформації про особу) застосовується до дипфейків, які неправдиво зображують осіб, що піддаються ідентифікації
• Стаття 307 Цивільного кодексу (право на згоду щодо запису) охоплює синтетичні медіаматеріали, що зображують реальну особу, виходячи з принципу, що розміщення образу особи у сфабрикованому контексті без згоди порушує її право на власне зображення
• Закон України «Про інформацію» (1992 рік, з наступними змінами) та Закон України «Про медіа» (2022 рік) регулюють поширення дезінформації, хоча й без спеціальних положень щодо штучного інтелекту

Дипфейки в умовах воєнного часу

Російсько-українська війна супроводжується задокументованим масштабним використанням дезінформації у форматі дипфейків, зокрема відео від листопада 2023 року, у якому нібито Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Валерій Залужний закликає до військового перевороту. Центр протидії дезінформації (утворений у травні 2021 року при Раді національної безпеки і оборони України) відстежує та виявляє дезінформацію, створену штучним інтелектом, але не має самостійних правозастосовних повноважень; він передає матеріали до органів прокуратури для можливого притягнення до відповідальності за Кримінальним кодексом.

Напрям гармонізації із законодавством ЄС

Процес вступу вимагає поступової гармонізації із Законом ЄС про штучний інтелект (EU AI Act), який передбачає обов'язкове маркування контенту, створеного чи зміненого штучним інтелектом (стаття 50 Закону ЄС про штучний інтелект). Міністерство цифрової трансформації України та аналітичний центр «Дністрянський центр» (вітчизняна дослідницька установа) опублікували аналіз законопроєкту № 8153 у контексті регулювання штучного інтелекту, однак станом на травень 2026 року окремого аналога Закону про штучний інтелект до Верховної Ради подано не було.

Запис як доказ в українських судах

Українські суди застосовують окремі критерії допустимості записів як доказів, які фахівцям необхідно розуміти, перш ніж покладатися на приховані записи в судовому процесі.

Вимоги щодо допустимості за КПК

Відповідно до Кримінального процесуального кодексу, докази є допустимими лише тоді, коли їх отримано в порядку, передбаченому кодексом. Запис, здобутий унаслідок незаконного СТОРОННЬОГО перехоплення з порушенням статті 163, або здобутий правоохоронними органами без необхідного дозволу за КПК, підлягає визнанню недопустимим як доказ, здобутий незаконним шляхом (статті 86-88 КПК); власний запис учасника розмови на цій підставі не виключається, хоча суди все одно перевіряють його автентичність, ланцюг зберігання та належність, як описано нижче.

Суди оцінюють записи за чотирма критеріями:

1. Законність: чи отримано запис із дотриманням вимог щодо згоди або порядку санкціонування негласних дій, передбаченого КПК?
2. Автентичність: чи є запис незміненим оригіналом? Суд може призначити судову експертизу, якщо сторона стверджує про фальсифікацію шляхом монтажу чи редагування.
3. Ланцюг зберігання доказу: хто володів записом, на яких пристроях і які засоби контролю доступу застосовувалися?
4. Належність: чи встановлює запис прямо або опосередковано обставини, що мають значення для справи?

Сторона, яка оскаржує аудіозапис, може заявити про його фальсифікацію, що зумовлює обов'язкове призначення судової експертизи відповідно до статті 242 КПК.

Записи учасників є правилом, а не винятком

Українські суди, зокрема й сам Верховний Суд, розглядають власний запис учасника як звичайний допустимий доказ за Кримінальним процесуальним кодексом, а не як поблажливість, надану попри наявний злочин. Уперше Верховний Суд визнав це у справі № 758/1780/17 (2 грудня 2022 року, Третя судова палата Касаційного кримінального суду): запис, який особа робить сама, на диктофон чи функцією запису телефону, не є «зняттям інформації з транспортних телекомунікаційних мереж» за нормами про негласні слідчі (розшукові) дії. Друга судова палата Касаційного кримінального суду застосувала таке саме рішення 21 травня 2026 року у справі № 450/1952/18, непов'язаній справі про розбій за статтею 187, відхиливши аргумент захисту про недопустимість автоматичних записів телефонних розмов потерпілого з обвинуваченим через відсутність попереднього дозволу суду. Жодне з цих рішень не тлумачить і не згадує статтю 163 Кримінального кодексу; вони вирішують питання допустимості доказів за Кримінальним процесуальним кодексом, а не окреме питання по суті: чи є сам запис власної розмови злочином, яке залежить від тексту статті 163 та коментарів до неї (розглянутих вище). Цивільні суди застосовували подібну логіку у спорах, що стосувалися погроз, шахрайства чи порушення договору.

Транскордонний запис: США та Україна

Якщо запис стосується сторін, що перебувають одночасно в Україні та у Сполучених Штатах, потенційно застосовується законодавство обох юрисдикцій.

Закон якої країни насправді застосовується

Українське законодавство не містить спеціальної колізійної норми щодо транскордонного запису розмов. Тепер, коли Україну правильно розглядають як юрисдикцію згоди однієї сторони для власного запису учасника, прямого конфлікту з федеральним стандартом США (також згода однієї сторони, 18 U.S.C. § 2511) немає. Практичним обмеженням з українського боку є вимога прозорості та правової підстави за Законом «Про захист персональних даних» щодо обробки персональних даних розмови (див. розділ про запис ділових розмов вище), а не правило згоди на кшталт заборони прослуховування. Принцип найсуворішого застосовного закону, утім, залишається актуальним там, де учасник зі США фізично перебуває в одному з приблизно десятка штатів США зі згодою ВСІХ сторін (наприклад, Каліфорнія, Флорида чи Іллінойс): суворіше правило цього штату застосовується до цього учасника незалежно від українського закону.

На практиці це означає: американській компанії, яка записує розмову з українським клієнтом чи працівником, варто й надалі повідомляти про запис та його мету на початку розмови: це водночас виконує вимогу прозорості за українським Законом «Про захист персональних даних» і є найбезпечнішим варіантом на випадок, якщо будь-який учасник перебуває в штаті США зі згодою всіх сторін.

Правова співпраця між США та Україною

Між Сполученими Штатами та Україною діє Договір про взаємну правову допомогу (MLAT), який полегшує обмін доказами в кримінальних провадженнях. Записи, отримані американськими правоохоронними органами відповідно до федерального закону США про прослуховування (18 U.S.C. § 2518), можуть подаватися в українських кримінальних провадженнях через процедуру MLAT, і навпаки. Щоб бути використаними в американському процесі, українські записи повинні відповідати українським стандартам допустимості доказів.

Практичні рекомендації для транскордонних дзвінків

Довідка про покарання

Порівняння України з сусідніми країнами

Застереження

Ця стаття містить загальну правову інформацію про законодавство щодо запису розмов в Україні. Вона не є юридичною консультацією і не створює відносин адвоката й клієнта. Інформація стосується законодавства України, а саме Кримінального кодексу України (№ 2341-III, 2001 рік, з наступними змінами), Цивільного кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України (№ 4651-VI, 2012 рік), Закону України «Про захист персональних даних» (№ 2297-VI, 2010 рік) та Конституції України, станом на дату перевірки 15 травня 2026 року. Обмеження воєнного часу, запроваджені воєнним станом, що діє з 24 лютого 2022 року, описані станом на ту саму дату. Законодавство змінюється, і зокрема регулювання воєнного стану може зазнавати змін відповідно до розвитку ситуації в конфлікті. Читачам варто звернутися за консультацією до юриста, ліцензованого в Україні або у відповідній юрисдикції, з урахуванням обставин конкретної справи.

Використані джерела

1. Конституція України, статті 31 і 32. https://rm.coe.int/constitution-of-ukraine/168071f58b
2. Кримінальний кодекс України (№ 2341-III, від 5 квітня 2001 року, з наступними змінами), статті 114-2, 162, 163, 182. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/2341-14
3. Цивільний кодекс України, стаття 307. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/435-15
4. Кримінальний процесуальний кодекс України (№ 4651-VI, 2012 рік), статті 247-248, 258-266. https://rm.coe.int/16802f6016
5. Закон України «Про захист персональних даних» (№ 2297-VI, від 1 червня 2010 року, з наступними змінами). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/2297-17
6. Закон України «Про електронні комунікації» (№ 1089-IX, 2021 рік, чинний з 1 січня 2022 року). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/1089-20
7. Законопроєкт № 8153 «Про захист персональних даних», ухвалений у першому читанні 20 листопада 2024 року. https://gls-law.company/en/new-personal-data-law-in-ukraine-what-will-change-for-businesses-in-2025/
8. Рада Європи, юридичний висновок LEX_2025_2 щодо законопроєкту № 8153 (від 15 січня 2025 року). https://rm.coe.int/opinion-on-the-draft-law-of-ukraine-on-personal-data-protection-/1680ad38c2
9. ЄСПЛ, справа Yakymchuk and Others v. Ukraine, від 13 лютого 2025 року (порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини через незаконне приховане стеження). https://www.jurist.org/news/2025/02/echr-rules-ukraine-violated-privacy-rights-through-covert-investigation/
10. Аналіз статті 114-2 та огляд покарань. https://prikhodko.com.ua/en/media/media/article/what-is-the-risk-of-filming-and-publishing-the-positions-of-the-armed-forces-article-114-2-of-the-criminal-code-of-ukraine-2/
11. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсман / орган захисту даних). https://ombudsman.gov.ua/en
12. ICLG, звіт «Data Protection Laws and Regulations Report 2025-2026: Ukraine». https://iclg.com/practice-areas/data-protection-laws-and-regulations/ukraine
13. Державний департамент США, звіт «2024 Country Reports on Human Rights Practices: Ukraine». https://www.state.gov/reports/2024-country-reports-on-human-rights-practices/ukraine
14. Європейська комісія, завершення скринінгового процесу вступу України (листопад 2024 року). https://enlargement.ec.europa.eu/news/ukraine-successfully-completes-its-screening-process-2025-09-30_en
15. Кримінальний кодекс України: положення щодо безпеки журналістів (CEDEM). https://cedem.org.ua/en/library/criminal-code-of-ukraine-safety-of-journalists/
16. Правила використання відеореєстраторів в умовах воєнного стану. https://visitukraine.today/blog/4308/are-dvrs-allowed-in-ukraine-during-martial-law
17. Хронологія продовження воєнного стану. https://visitukraine.today/blog/7181/martial-law-and-general-mobilization-in-ukraine-extended-until-2026-what-is-known
18. Вплив Закону про електронні комунікації на приватність в Україні (SK Law). https://sk.ua/ukraine-privacy-implications-of-the-e-communications-law/
19. МОП/NATLEX, Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI (текст англійською мовою). https://natlex.ilo.org/dyn/natlex2/natlex2/files/download/87898/UKR-87898%20(EN).pdf
20. Кримінальна відповідальність за несанкціоноване поширення інформації в умовах воєнного стану (Yurisvest). https://yurisvest.com/en/cases/kryminalna-vidpovidalnist-za-nesanktsionovane-poshyrennia-informatsii-foto-video-pid-chas-voiennoho-stanu/
21. Верховний Суд України, Друга судова палата Касаційного кримінального суду, справа № 450/1952/18 (21 травня 2026 року, справа про розбій за статтею 187): власний телефонний запис учасника не є «зняттям інформації з транспортних телекомунікаційних мереж» і не потребує попереднього дозволу суду за нормами Кримінального процесуального кодексу про негласні слідчі дії; рішення не стосується статті 163 Кримінального кодексу. https://reyestr.court.gov.ua/Review/136882517
22. Верховний Суд України, Третя судова палата Касаційного кримінального суду, справа № 758/1780/17 (2 грудня 2022 року): попереднє рішення, яким встановлено, що власний запис учасника не є негласним перехопленням, що потребує попереднього дозволу суду. https://reyestr.court.gov.ua/Review/107805025

Frequently Asked Questions

Україна: потрібна згода однієї сторони чи всіх сторін?

В Україні немає окремого закону про це, але на практиці учасник може записати власну розмову без згоди іншої сторони, на двох окремих підставах. Стаття 163 Кримінального кодексу встановлює кримінальну відповідальність за перехоплення чи запис повідомлення, учасником якого ви НЕ Є, а українська правова доктрина визнає цей злочин завершеним лише з моменту, коли стороння особа дізнається про його зміст. Окремо лінія рішень Верховного Суду за Кримінальним процесуальним кодексом, справа № 758/1780/17 (2022 рік) і справа № 450/1952/18 (2026 рік), визнає власний телефонний запис учасника допустимим і таким, що не потребує дозволу суду як перехоплення, хоча жодне з цих рішень не стосується статті 163. Стаття 31 Конституції окремо вимагає рішення суду перед тим, як ДЕРЖАВА може перехоплювати приватні повідомлення; вона не забороняє учаснику записувати власну розмову.

Яке покарання за незаконний запис розмови в Україні?

Ці покарання стосуються особи, яка НЕ Є учасником повідомлення, але все одно перехоплює чи записує його; учасник, який записує власну розмову, не підпадає під дію статті 163. Відповідно до частини 1 статті 163, за основне стороннє порушення передбачено штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виправні роботи на строк до 2 років або обмеження волі на строк до 3 років. За кваліфікованих обставин за частиною 2 (повторні правопорушення, посягання на посадових осіб чи журналістів, використання спеціального обладнання) передбачено позбавлення волі на строк від 3 до 7 років. Стаття 182 окремо передбачає позбавлення волі до 5 років за незаконне збирання чи поширення інформації про особу, що може торкнутися й учасника, який зловживає записом, який мав законне право зробити.

Чи можна записувати відео у публічних місцях в Україні?

Так, для власних розмов будь-де, оскільки стаття 163 не поширюється на власний запис учасника. Для ВІДЕО чи фотографій інших людей частина 1 статті 307 Цивільного кодексу презюмує згоду лише для ВІДКРИТОГО запису на публічних заходах, мітингах, зібраннях та вулицях загального користування; прихована камера під цю презумпцію не підпадає і для такого запису все одно потрібна згода особи. В умовах воєнного стану діють додаткові обмеження незалежно від згоди: стаття 114-2 Кримінального кодексу забороняє запис військової інфраструктури, пересування військ чи блокпостів, а покарання становить від 3 до 8 років позбавлення волі залежно від того, чи відбулося поширення матеріалу.

Чи може роботодавець записувати мене на роботі в Україні?

Роботодавці можуть здійснювати моніторинг на робочому місці, однак повинні заздалегідь повідомляти працівників про методи й мету моніторингу, обмежувати спостереження пропорційними діловими цілями та не проводити моніторинг у місцях, де обґрунтовано очікується приватність, наприклад у вбиральнях чи кімнатах відпочинку. Стаття 163 застосовується лише тоді, коли роботодавець таємно записує розмову, учасником якої він НЕ Є, наприклад прослуховує розмову між двома працівниками; це тягне кримінальне покарання до 7 років позбавлення волі, якщо застосовується спеціальне обладнання. Роботодавець, який записує власний дзвінок чи нараду з працівником, не вчиняє злочину за статтею 163, хоча наведені вище вимоги трудового законодавства щодо повідомлення зберігають чинність.

Як воєнний стан впливає на правила запису в Україні?

Воєнний стан, що діє з 24 лютого 2022 року, додає до регулювання запису статтю 114-2. Зйомка військових позицій, блокпостів чи пересування військ без дозволу карається позбавленням волі на строк від 3 до 5 років. Оприлюднення такого матеріалу підвищує покарання до 5-8 років. Якщо поширення відбувається на користь ворожої держави чи організованої групи, покарання сягає 8-12 років. Відеореєстратори залишаються законними для звичайного використання на дорозі, однак випадкова фіксація військових позицій може спричинити відповідальність.

Чи запроваджує Україна правила захисту даних за зразком GDPR?

Так. Законопроєкт № 8153, ухвалений у першому читанні 20 листопада 2024 року, узгоджує законодавство про захист даних в Україні з GDPR ЄС у межах зобов'язань України щодо вступу до ЄС за статтею 15 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Законопроєкт запроваджує повідомлення про витік даних протягом 72 годин, обов'язкове призначення відповідальних за захист персональних даних, оцінку впливу на захист даних та санкції до 150 мільйонів гривень або 8% річного світового обороту. Станом на травень 2026 року друге читання ще не відбулося.

Чи можна використати запис як доказ в українському суді?

Так. Суди оцінюють законність, автентичність (у тому числі можливість судової експертизи у разі заяви про монтаж), ланцюг зберігання доказу та належність до справи. Запис, здобутий унаслідок незаконного стороннього перехоплення або правоохоронними органами без необхідного дозволу за КПК, підлягає визнанню недопустимим. Власний запис учасника розмови є, як правило, допустимим доказом: Верховний Суд у справі № 758/1780/17 (2022 рік) і знову у справі № 450/1952/18 (2026 рік) визнав, що власні телефонні записи учасника не є незаконним перехопленням і не потребують попереднього дозволу суду. Окремо від цього, текст статті 163 та коментарі до неї означають, що сам запис власної розмови ніколи не був злочином; це питання по суті, якого ці два рішення не торкаються.

Що таке стаття 114-2 і коли вона застосовується?

Стаття 114-2 Кримінального кодексу встановлює кримінальну відповідальність за несанкціоноване поширення інформації про пересування, позиції та логістику військ в Україні. Її запроваджено 6 квітня 2022 року в умовах воєнного стану. Вона застосовується до будь-кого, хто записує чи поширює матеріали про позиції Збройних Сил, блокпости чи постачання зброї без письмового дозволу Генерального штабу, Міністерства оборони, СБУ чи Головного управління розвідки. Станом на 2025 рік за цим положенням зафіксовано понад 100 обвинувальних вироків.

Як українське законодавство про запис розмов застосовується до транскордонних дзвінків між США та Україною?

Україна не встановлює вимоги згоди всіх сторін, тож учаснику, який записує дзвінок між США та Україною, не потрібна згода іншої сторони за українським законом. Натомість фахівцям варто перевірити, чи не перебуває будь-яка зі сторін у штаті США зі згодою всіх сторін, оскільки закон цього штату все одно застосовуватиметься до цього учасника, а також виконати вимогу прозорості за українським Законом «Про захист персональних даних», зазвичай повідомивши про запис і його мету на початку розмови. Договір про взаємну правову допомогу між США та Україною полегшує обмін доказами в кримінальних провадженнях.

Хто забезпечує дотримання правил захисту даних в Україні?

Наразі функції органу захисту персональних даних виконує Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсман), який розглядає скарги щодо персональних даних і проводить щоквартальні перевірки дотримання вимог. Правозастосування залишається обмеженим, поки триває реформа захисту даних за законопроєктом № 8153. Після ухвалення законопроєкт № 8153 створить спеціалізовану Національну комісію з питань захисту персональних даних та доступу до публічної інформації як основний орган захисту даних зі значно розширеними правозастосовними повноваженнями.