Закони про запис розмов в Україні: правило згоди всіх сторін і покарання (2026)

В Україні перед записом будь-якої приватної розмови, телефонної розмови чи відео потрібна згода всіх сторін. Це правило ґрунтується на статті 31 Конституції України і забезпечується статтею 163 Кримінального кодексу України, яка передбачає до 7 років позбавлення волі за обтяжуючих обставин.

В Україні для запису будь-якої приватної розмови, телефонної розмови чи відео потрібна згода всіх сторін. Це правило випливає зі статті 31 Конституції України і криміналізоване статтями 162 та 163 Кримінального кодексу України. Воєнний стан, що діє з 24 лютого 2022 року, додає до цивільного регулювання додаткові обмеження щодо запису, а кримінальне покарання за поширення військової інформації на користь держави-агресора сягає 12 років позбавлення волі.

Інформацію востаннє перевірено 15.05.2026. Цю статтю ще не переглянув ліцензований юрист.

Сфера дії: Ця стаття розглядає законодавство України щодо згоди на запис розмов відповідно до Кримінального кодексу України (№ 2341-III, 2001 рік, з наступними змінами), Цивільного кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України (№ 4651-VI, 2012 рік), Закону України «Про захист персональних даних» (№ 2297-VI, 2010 рік) та Конституції України. Вона охоплює обмеження воєнного часу, запроваджені воєнним станом, оголошеним 24 лютого 2022 року. Стаття не розглядає законодавство про запис розмов держав-членів Європейського Союзу; для порівняння з країнами ЄС див. Закони про запис розмов у світі.

Коротка відповідь: в Україні потрібна згода однієї сторони чи всіх сторін?

Україна належить до юрисдикцій, де потрібна згода всіх сторін. Стаття 31 Конституції гарантує кожному таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції і допускає винятки лише за рішенням суду, ухваленим для запобігання злочину чи встановлення істини під час розслідування кримінальної справи. Стаття 163 Кримінального кодексу визнає незаконний (без згоди) запис приватних повідомлень кримінальним правопорушенням, яке за обтяжуючих обставин карається позбавленням волі на строк до 7 років. На відміну від Сполучених Штатів (на федеральному рівні достатньо згоди однієї сторони згідно з 18 U.S.C. § 2511), Польщі (визнається згода учасника розмови) чи Румунії (модель згоди однієї сторони, узгоджена з GDPR), Україна не визнає жодного законодавчого винятку, який дозволяв би учаснику розмови записувати її лише за власною згодою. Стаття 307 Цивільного кодексу додає паралельну цивільно-правову вимогу щодо згоди на фотографування та відеозапис фізичних осіб. Поєднання конституційного, кримінального та цивільного регулювання робить Україну однією з юрисдикцій із суворішим режимом згоди на запис у Східній Європі.

Конституційні засади: статті 31 і 32

Законодавство України про запис розмов ґрунтується на двох конституційних положеннях, які разом закріплюють таємницю спілкування як основоположне право.

Стаття 31 Конституції України передбачає:

"Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо."

Стаття 32 поширює цей захист ширше, на особисте і сімейне життя, забороняючи збирання, зберігання, використання й поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Стаття 32 також закріплює право кожного знайомитися з відомостями про себе, які зберігаються в органах державної влади, органах місцевого самоврядування чи в інших осіб, і вимагати виправлення недостовірної інформації.

Разом статті 31 і 32 закладають три принципи, які простежуються у всіх інших положеннях законодавства України про запис розмов: (1) таємниця спілкування є основоположним правом, а не привілеєм; (2) будь-яке обмеження цього права потребує дозволу суду; (3) обмеження допустиме лише тоді, коли отримати інформацію іншим способом неможливо.

Забезпечення цих гарантій практикою ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини безпосередньо перевірив дотримання Україною цих конституційних зобов'язань у справі Yakymchuk and Others v. Ukraine (рішення від 13 лютого 2025 року). Суд одностайно визнав, що Україна порушила статтю 8 Європейської конвенції з прав людини (право на повагу до приватного життя), провівши незаконне стеження за трьома публічними посадовими особами та їхнім захисником. Українські органи прослуховували телефонні розмови захисника і здійснювали приховане відеоспостереження без належного дозволу суду. ЄСПЛ зазначив, що заходи таємного стеження мають відповідати «суворим вимогам щодо чіткості й точності», і що процедури, застосовані в Україні, не забезпечили заявникам належних засобів правового захисту для оскарження стеження. Україну зобов'язали виплатити заявникам відшкодування.

Це рішення має важливе значення для практиків: воно підтверджує, що вимога згоди всіх сторін у національному законодавстві України додатково підкріплюється на наднаціональному рівні практикою ЄСПЛ, а процедурні порушення під час отримання дозволу суду позбавляють законності будь-яке стеження незалежно від його мети по суті.

Статті 162, 163 і 182 Кримінального кодексу

Три статті Кримінального кодексу України (№ 2341-III, 2001 рік, з наступними змінами) становлять основу кримінальної заборони несанкціонованого запису та порушень приватності.

Стаття 162: недоторканність житла

Стаття 162 встановлює кримінальну відповідальність за незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення незаконного обшуку або порушення таємниці кореспонденції шляхом несанкціонованого фізичного доступу. Хоча стаття 162 стосується фізичного вторгнення, а не електронного перехоплення, вона має значення для прихованого запису, оскільки розміщення прихованого записувального пристрою в житлі без дозволу є одночасно незаконним проникненням і порушенням таємниці спілкування за статтею 163. Частина 1 передбачає штраф або виправні роботи на строк до 2 років. Частина 2 (за обтяжуючих обставин, вчинене службовою особою або із застосуванням насильства) передбачає позбавлення волі на строк від 2 до 5 років.

Стаття 163: порушення таємниці листування

Стаття 163 є головною кримінально-правовою забороною несанкціонованого запису. Вона встановлює відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної кореспонденції та інших повідомлень, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютери.

Частина 1 (основний склад злочину): особа, яка порушує таємницю листування, телефонних розмов чи інших повідомлень іншої особи, підлягає:

• Штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (розмір яких періодично індексує Верховна Рада)
• Виправним роботам на строк до 2 років
• Обмеженню волі на строк до 3 років

Частина 2 (кваліфікований склад): покарання посилюється до позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, якщо порушення відбувається за таких обставин:

• Правопорушення вчинено повторно (рецидив)
• Об'єктом є державний чи публічний службовець, публічна особа або журналіст (паралельно діють гарантії статті 171)
• Правопорушник обіймає службове становище, яке уможливлює порушення
• Правопорушник використовує спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, перехоплення чи прослуховування

Різниця між частиною 1 і частиною 2 має суттєве значення. Приватна особа, яка таємно записує одну телефонну розмову без згоди, підпадає під покарання за частиною 1. Роботодавець, який використовує спеціальне обладнання для запису з метою стеження за працівниками, або будь-хто, хто цілеспрямовано записує журналіста, підпадає під покарання за частиною 2 у вигляді позбавлення волі на строк до 7 років.

Стаття 182: незаконне збирання та поширення інформації про особу

Стаття 182 діє поряд зі статтею 163 і охоплює аспект обробки даних у порушеннях приватності.

Частина 1: незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди карається:

• Штрафом до 302 800 гривень (за індексацією станом на 2025 рік)
• Виправними роботами на строк до 2 років
• Обмеженням волі на строк до 3 років

Частина 2 (кваліфікований склад): якщо порушення вчинено повторно або спричинило істотну шкоду охоронюваним інтересам, покарання становить позбавлення волі на строк до 5 років.

Різниця між статтями 163 і 182 полягає в характері діяння: стаття 163 стосується саме перехоплення чи запису приватних повідомлень без згоди, тоді як стаття 182 стосується того, що робиться з інформацією про особу після її отримання. Особа, яка таємно записує телефонну розмову, порушує обидва положення: статтю 163 через сам факт перехоплення і статтю 182, якщо надалі зберігає, поширює чи використовує запис на шкоду особі, якої він стосується.

Суміжні кримінально-правові положення

Кримінальний процесуальний кодекс: негласні слідчі (розшукові) дії (статті 258-264)

Кримінальний процесуальний кодекс України (№ 4651-VI, 2012 рік) визначає умови, за яких правоохоронні органи України можуть законно перехоплювати приватні повідомлення. Статті 258-266 встановлюють порядок проведення «негласних слідчих (розшукових) дій», що втручаються у приватне спілкування.

Вимоги щодо дозволу

Відповідно до статті 247 КПК, більшість негласних слідчих (розшукових) дій потребують дозволу слідчого судді апеляційного суду, наданого на підставі клопотання прокурора або слідчого. У дозволі має бути зазначено:

• Конкретну негласну дію, яку буде проведено
• Особу або об'єкт, щодо яких проводиться дія
• Строк дії дозволу (не більше 2 місяців, з можливістю продовження)
• Кримінальне провадження, у межах якого проводиться дія

Стаття 248 вимагає, щоб негласні дії щодо приватних повідомлень захисника, крім судового контролю, додатково погоджувалися керівником органу досудового розслідування, що відображає занепокоєння ЄСПЛ щодо адвокатської таємниці, підтверджене рішенням у справі Yakymchuk.

Поріг тяжкості злочину

Статті 263 (зняття інформації з електронних комунікаційних мереж) і 264 (зняття інформації з електронних інформаційних систем) застосовуються виключно у кримінальних провадженнях щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, як їх визначає стаття 12 Кримінального кодексу. Негласне перехоплення телефонних чи інтернет-повідомлень у справах про злочини невеликої або середньої тяжкості КПК не дозволяє.

Уповноважені органи

Проводити негласні слідчі (розшукові) дії на підставі дозволу, передбаченого КПК, можуть такі органи:

• Національна поліція (найпоширеніші внутрішні розслідування)
• Служба безпеки України (СБУ) (національна безпека, контррозвідка)
• Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) (розслідування корупції)
• Державне бюро розслідувань (ДБР)
• Державна прикордонна служба
• Державна кримінально-виконавча служба

СБУ має найширші повноваження щодо стеження серед цих органів, зокрема в умовах воєнного стану для контррозвідувальних та антитерористичних операцій. Як зазначено у звіті Державного департаменту США про Україну за 2024 рік, діяльність СБУ щодо стеження неодноразово ставала предметом уваги з погляду відповідності вимогам судового дозволу, передбаченим КПК.

Зміни воєнного часу

Закон України «Про електронні комунікації» (№ 1089-IX, чинний з 1 січня 2022 року) та Закон України «Про розвідку» допускають обмеження телекомунікацій для антитерористичних операцій та в умовах воєнного стану. Правозахисні організації зафіксували випадки стеження, проведеного поза межами формальних процедур дозволу, передбачених КПК, в умовах воєнного часу. Рішення ЄСПЛ у справі Yakymchuk (лютий 2025 року) є обов'язковим нагадуванням про те, що обставини воєнного часу не скасовують обов'язку отримувати дозвіл суду перед проведенням стеження.

Стаття 307 Цивільного кодексу: фотографування та відеозапис

Тоді як Кримінальний кодекс регулює кримінально-правовий аспект, стаття 307 Цивільного кодексу України регулює цивільне право контролювати записи за своєю участю і створює паралельну підставу для цивільного позову, незалежну від кримінального переслідування.

Частина 1 статті 307 встановлює загальне правило: фізичну особу можна фотографувати, знімати на кіно-, відео- чи іншу плівку лише за її згодою. Це стосується аудіозаписів, відеозаписів і фотографій однаковою мірою.

Виняток для публічних заходів

Згода вважається наданою, якщо запис здійснюється відкрито під час публічних зібрань, на вулицях, на конференціях, мітингах чи інших заходах публічного характеру. Ключові особливості цього винятку:

• Запис має здійснюватися відкрито, а не приховано
• Місце події має бути справді публічним (вулиця, мітинг, пресконференція)
• Присутність особи на публічному заході є мовчазною згодою на відкритий запис
• Цей виняток не поширюється на приватні зустрічі, що відбуваються у публічних місцях (діловий обід у ресторані не є публічним заходом)

Діти та неповнолітні

Запис за участю неповнолітніх потребує згоди батьків або законних представників. Українські суди застосовують до неповнолітніх стандарт «подвійної згоди»: окрема згода на сам факт зйомки і окрема згода на поширення зображень. Перебування дитини в публічному місці автоматично не означає згоди на запис.

Цивільно-правові засоби захисту

Особа, права якої за статтею 307 порушено, може вимагати:

• Заборони поширення запису або вимоги його видалення
• Відшкодування моральної шкоди
• Заборони подальшого використання запису

Цивільно-правова відповідальність за статтею 307 настає незалежно від кримінального переслідування. Цивільний суд може присудити відшкодування шкоди навіть тоді, коли прокурор відмовляється порушувати кримінальне провадження.

Телефонні розмови: як на практиці діє згода всіх сторін

Правило згоди всіх сторін в Україні застосовується до телефонних розмов через спільну дію статті 31 Конституції та статті 163 Кримінального кодексу. Запис телефонної розмови без відома і згоди всіх її учасників є кримінальним правопорушенням.

Закон України «Про електронні комунікації» (№ 1089-IX, чинний з 1 січня 2022 року) додатково закріпив ці гарантії. Стаття 119 зобов'язує операторів телекомунікацій забезпечувати безпеку даних абонентів, зокрема змісту розмов, облікових записів послуг, даних про місцезнаходження та відомостей про спроби з'єднання.

Чи може учасник розмови записати власний дзвінок?

У цьому питанні українське законодавство є особливо суворим. За буквальним текстом статті 31 Конституції та статті 163 Кримінального кодексу, навіть учаснику розмови для її запису потрібна згода іншої сторони. Україна не визнає жодного законодавчого винятку, який дозволяв би учаснику записувати розмову лише за власною згодою.

На практиці українські суди інколи ставилися до записів, зроблених учасниками розмови, поблажливіше, особливо якщо запис фіксував погрози, шахрайство чи порушення договору. Однак текст закону такого винятку не передбачає, і фахівці не радять покладатися на суддівський розсуд, коли кримінальна відповідальність може сягати позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.

Запис телефонних розмов правоохоронними органами

Українські органи влади можуть записувати телефонні розмови лише в межах описаного вище вузького порядку КПК: за рішенням апеляційного суду, лише у справах про тяжкі чи особливо тяжкі злочини, із зазначенням особи та строку дії, і лише тоді, коли інші слідчі методи виявилися неефективними (статті 248, 263 КПК).

Особисті розмови

Гарантії статті 163 поширюються не лише на телефонні розмови, а й на всі форми приватного спілкування. Запис особистої розмови без відома всіх її учасників підпадає під те саме кримінально-правове регулювання.

Стаття 307 Цивільного кодексу додає цивільно-правовий вимір: відеозапис особи в приватній обстановці без її згоди може бути підставою для цивільного позову про відшкодування шкоди незалежно від кримінального переслідування.

Де проходить межа

Зверніть увагу: виняток для публічних заходів за статтею 307 стосується лише відкритого запису. Приховування записувального пристрою на пресконференції чи мітингу під цей виняток не підпадає. Саме приховування знову ставить діяння під дію статті 163, незалежно від публічного характеру місця проведення.

Запис на робочому місці та моніторинг працівників

Трудове законодавство України дозволяє роботодавцям здійснювати нагляд за працівниками в чітко визначених межах. Кодекс законів про працю надає роботодавцю право контролювати працівників і підтримувати трудову дисципліну, що може включати певні форми моніторингу, за умови дотримання вимог Закону України «Про захист персональних даних» (№ 2297-VI, 2010 рік).

Що дозволено роботодавцю

Роботодавець може здійснювати спостереження на робочому місці лише за одночасного дотримання таких умов:

• Працівників заздалегідь повідомляють про методи й мету моніторингу до його початку
• Моніторинг є пропорційним заявленій меті (безпека, охорона, продуктивність)
• Працівників інформують про те, які персональні дані збираються, як вони обробляються і скільки зберігаються
• Моніторинг не здійснюється в місцях, де працівники обґрунтовано очікують приватності (вбиральні, роздягальні, кімнати відпочинку, молитовні кімнати)

Що заборонено роботодавцю

• Встановлювати приховані аудіозаписувальні пристрої без відома працівників (порушення статті 163)
• Записувати приватні розмови між працівниками без згоди
• Використовувати дані спостереження для цілей, що виходять за межі заявленої мети (порушення статті 182)
• Ухвалювати автоматизовані кадрові рішення, що суттєво впливають на права працівників, без етапу перегляду людиною (вимога, яку формально закріпить законопроєкт № 8153 після ухвалення)

Прихований аудіозапис працівників тягне таке саме кримінальне покарання, як і будь-яке інше порушення статті 163. Роботодавець, який використовує спеціальне обладнання для перехоплення, підпадає під покарання за частиною 2: позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.

Запис ділових телефонних розмов

Компанії, що записують телефонні розмови з клієнтами, зобов'язані:

• Отримати попередню згоду клієнта до початку запису
• Чітко повідомити на початку розмови про здійснення запису та пояснити його мету
• Зберігати записи в безпечний спосіб і видаляти їх після досягнення мети зберігання
• Дотримуватися Закону України «Про захист персональних даних» щодо запитів на доступ до даних і строків їх зберігання

Загального винятку зі статті 163 для ділових цілей не існує. Єдиний правомірний підхід полягає в тому, щоб повідомити про запис і отримати згоду на початку розмови.

Відеоспостереження та системи CCTV

Відеоспостереження в Україні регулюється Законом України «Про захист персональних даних» (№ 2297-VI) та статтею 307 Цивільного кодексу. Записи систем відеоспостереження, на яких можна впізнати конкретних осіб, є персональними даними.

Загальні правила відеоспостереження

• Камери спостереження, що фіксують місця, доступні для громадськості, повинні супроводжуватися чіткими інформаційними позначками про ведення відеозапису
• Записи мають зберігатися безпечно, з документально визначеними правилами доступу та строками зберігання
• Камери не можна спрямовувати на приватні житлові приміщення, суміжні приватні території чи будь-які місця, де обґрунтовано очікується приватність
• Строки зберігання мають бути пропорційними меті спостереження; Закон «Про захист персональних даних» вимагає не зберігати дані довше, ніж це необхідно

Заборонене розміщення камер

Приховані камери, розміщені в місцях, де відбувається інтимна діяльність, порушують одночасно статтю 307 (відсутність згоди) і статтю 182 (незаконне збирання інформації про особу). Запис у вбиральнях, роздягальнях чи спальнях без згоди тягне кримінальну відповідальність за обома цими положеннями.

Воєнний стан та обмеження на запис у воєнний час

З 24 лютого 2022 року в Україні діє воєнний стан, який Верховна Рада неодноразово продовжувала і який залишався чинним станом на травень 2026 року. Воєнний стан запроваджує обмеження на запис, які діють на додаток до цивільного регулювання, а подекуди й переважають над ним.

Стаття 114-2: поширення військової інформації

Статтю 114-2 Кримінального кодексу введено 6 квітня 2022 року, і вона встановлює кримінальну відповідальність за несанкціоноване поширення двох категорій відомостей:

1. Відомостей про переміщення й постачання зброї, озброєння та військових вантажів в Україну
2. Відомостей про переміщення, місцезнаходження чи розташування Збройних Сил України або інших військових формувань України

Структура покарання градуйована за ступенем тяжкості:

• Позбавлення волі на строк від 3 до 5 років: зйомка чи фіксація зображень військових позицій, блокпостів або зосереджень військ без поширення
• Позбавлення волі на строк від 5 до 8 років: оприлюднення або поширення такого матеріалу (соціальні мережі, месенджери, вебсайти чи надсилання чат-ботам вважаються «поширенням»)
• Позбавлення волі на строк від 8 до 12 років: порушення, вчинені організованою групою, з корисливих мотивів або на користь ворожої держави чи збройного формування

Станом на 2025 рік українські суди ухвалили понад 100 обвинувальних вироків за статтею 114-2. Суди розглядають сам факт відеозапису військових позицій як таке, що потенційно утворює завершений склад злочину ще до поширення, кваліфікуючи зйомку як «незакінчений» злочин за статтею 114-2.

Єдиним правомірним винятком є інформація, оприлюднена Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони, Службою безпеки України чи Головним управлінням розвідки, або поширена з письмового дозволу цих органів.

Відеореєстратори в умовах воєнного стану

Формальної законодавчої заборони на використання відеореєстраторів на дорогах загального користування немає. Водії можуть законно фіксувати дорожньо-транспортні пригоди для страхових чи судових цілей. Однак запис з відеореєстратора, що випадково фіксує військові позиції, блокпости чи зосередження військ, може спричинити відповідальність за статтею 114-2. Ризик виникає не через сам запис дороги, а через те, що випадково потрапляє в кадр. Практика правозастосування різниться залежно від регіону: у деяких місцевостях поблизу активних зон бойових дій застосовується суворіше тлумачення.

Акредитація ЗМІ у зонах бойових дій

Журналісти, блогери та волонтери, які бажають знімати військовослужбовців, техніку чи фортифікаційні споруди в зонах активних або наближених до активних бойових дій, повинні мати акредитацію відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил № 73 (від 3 березня 2022 року). Запис без акредитації у визначених військових зонах може призвести до затримання та вилучення обладнання.

Зверніть увагу: надсилання відеозапису блокпоста чи пересування військ до приватної групи в месенджері вважається «поширенням» за статтею 114-2. Українські прокурори висували обвинувачення особам за поширення відео через особисті групові чати та чат-боти. Найбезпечніше взагалі утримуватися від запису будь-якої діяльності, пов'язаної з військовими, навіть звичайним цивільним пристроєм.

Закон про захист персональних даних та Уповноважений з прав людини

Закон України «Про захист персональних даних» (№ 2297-VI, від 1 червня 2010 року, з наступними змінами) є основним нормативним актом, що регулює обробку записів, які містять персональні дані, в Україні.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсман) виконує функції органу захисту персональних даних в Україні. Уповноважений має право:

• Приймати та розглядати скарги про порушення вимог захисту персональних даних
• Проводити планові перевірки дотримання вимог (приблизно 25-26 щоквартально в державному та приватному секторах)
• Видавати обов'язкові до виконання приписи про припинення незаконної обробки або видалення неправомірно зібраних даних
• Передавати матеріали про кримінальні порушення органам прокуратури

Поточний стан правозастосування

Правозастосовна діяльність Уповноваженого у сфері захисту персональних даних обмежена, поки триває реформа за законопроєктом № 8153. Нинішній підхід є радше коригувальним, ніж каральним: Уповноважений спочатку видає приписи та рекомендації і лише потім переходить до формальних санкцій. Очікується, що цей підхід зміниться після ухвалення нового закону та створення запропонованої Національної комісії з питань захисту персональних даних та доступу до публічної інформації як спеціалізованого органу.

Адміністративна відповідальність за чинним законодавством

Відповідно до статті 188-39 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення Закону «Про захист персональних даних» тягнуть:

• Для фізичних осіб: штраф від 1 700 до 34 000 гривень (приблизно 40-800 доларів США за курсом 2025 року)
• За повторні порушення: подвоєний розмір штрафу

Ці адміністративні санкції суттєво менші за кримінальні покарання, передбачені статтями 163 і 182. Більшість справ, пов'язаних із записами, розглядаються в кримінальному, а не адміністративному порядку.

Законопроєкт № 8153 та вступ до ЄС

Законодавство України про захист персональних даних переживає найбільшу реформу з 2010 року, зумовлену статусом країни-кандидата на вступ до ЄС.

Статус кандидата на вступ до ЄС і часові рамки

Україна отримала статус кандидата на вступ до Європейського Союзу 23 червня 2022 року. Переговори про вступ офіційно розпочалися 25 червня 2024 року. Прогрес був значним:

• Листопад 2024 року: Україна завершила двосторонній скринінг Кластера 1 (основи, верховенство права)
• Березень 2025 року: завершено скринінг Кластера 2 (внутрішній ринок)
• Квітень 2025 року: завершено скринінг Кластера 6 (зовнішні відносини)
• Червень 2025 року: Угорщина заблокувала офіційне відкриття переговорів за додатковими кластерами (ситуація триває)

Угода про асоціацію між Україною та ЄС, що набула чинності у вересні 2017 року, вимагає гармонізації законодавства про захист даних відповідно до статті 15, що робить ухвалення законодавства, узгодженого з GDPR, юридичним зобов'язанням незалежно від графіка вступу.

Стан законопроєкту № 8153

Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 8153 «Про захист персональних даних» у першому читанні 20 листопада 2024 року. Станом на травень 2026 року друге читання ще не відбулося. Рада Європи оприлюднила юридичний висновок (LEX_2025_2, від 15 січня 2025 року), у якому визначено напрями подальшого доопрацювання перед другим читанням.

Основні положення законопроєкту в редакції, ухваленій у першому читанні:

• Обов'язкове призначення відповідальних за захист персональних даних для всіх контролерів і розпорядників, які здійснюють великомасштабну обробку персональних даних
• Повідомлення про витік даних протягом 72 годин новій Національній комісії (органу захисту даних) після виявлення порушення захисту персональних даних
• Оцінка впливу на захист даних для видів обробки з високим ризиком, зокрема систематичного відеоспостереження в публічних місцях і масштабного профілювання
• Чіткі стандарти надання згоди, за якими згода повинна бути вільною, конкретною, поінформованою та однозначною
• Суттєві санкції: до 20 мільйонів гривень для фізичних осіб і до 150 мільйонів гривень (або 8% річного світового обороту) для юридичних осіб за серйозні порушення
• Створення Національної комісії з питань захисту персональних даних та доступу до публічної інформації як спеціалізованого регуляторного органу, що замінить у цій ролі Уповноваженого

У законопроєкті прямо зазначено, що Україна не є державою-членом ЄС і тому безпосередньо не підпадає під дію GDPR, однак його розроблено таким чином, щоб досягти функціональної рівнозначності зі стандартами GDPR як вимоги для вступу.

Наслідки для запису розмов

Законопроєкт № 8153 після ухвалення суттєво посилить вимоги щодо згоди та документування для будь-якого запису, що є обробкою персональних даних. Запис ділових телефонних розмов, системи відеоспостереження, що обробляють записи з можливістю впізнання осіб, а також будь-яка транскрипція чи аналіз записів за допомогою штучного інтелекту потребуватимуть документально підтвердженої правової підстави, оцінки впливу на захист даних (де це доречно) та процедур реалізації прав суб'єктів даних.

Дипфейки, контент, створений штучним інтелектом, та дезінформація

Станом на травень 2026 року в Україні немає окремого законодавства про дипфейки чи спеціального регулювання штучного інтелекту. Однак протидія дезінформації, створеній за допомогою штучного інтелекту, та синтетичним медіаматеріалам, поширеним без згоди, спирається на кілька чинних положень.

Чинне регулювання порушень приватності, спричинених штучним інтелектом

Дипфейк-записи, створені без згоди, що зображують реальну особу в приватному контексті без її дозволу, підпадають під ті самі правові норми, що й звичайні записи:

• Стаття 182 (незаконне збирання та поширення інформації про особу) застосовується до дипфейків, які неправдиво зображують осіб, що піддаються ідентифікації
• Стаття 307 Цивільного кодексу (право на згоду щодо запису) охоплює синтетичні медіаматеріали, що зображують реальну особу, виходячи з принципу, що розміщення образу особи у сфабрикованому контексті без згоди порушує її право на власне зображення
• Закон України «Про інформацію» (1992 рік, з наступними змінами) та Закон України «Про медіа» (2022 рік) регулюють поширення дезінформації, хоча й без спеціальних положень щодо штучного інтелекту

Дипфейки в умовах воєнного часу

Російсько-українська війна супроводжується задокументованим масштабним використанням дезінформації у форматі дипфейків, зокрема відео від листопада 2023 року, у якому нібито Головнокомандувач Збройних Сил України генерал Валерій Залужний закликає до військового перевороту. Центр протидії дезінформації (утворений у травні 2021 року при Раді національної безпеки і оборони України) відстежує та виявляє дезінформацію, створену штучним інтелектом, але не має самостійних правозастосовних повноважень; він передає матеріали до органів прокуратури для можливого притягнення до відповідальності за Кримінальним кодексом.

Напрям гармонізації із законодавством ЄС

Процес вступу вимагає поступової гармонізації із Законом ЄС про штучний інтелект (EU AI Act), який передбачає обов'язкове маркування контенту, створеного чи зміненого штучним інтелектом (стаття 50 Закону ЄС про штучний інтелект). Міністерство цифрової трансформації України та аналітичний центр «Дністрянський центр» (вітчизняна дослідницька установа) опублікували аналіз законопроєкту № 8153 у контексті регулювання штучного інтелекту, однак станом на травень 2026 року окремого аналога Закону про штучний інтелект до Верховної Ради подано не було.

Запис як доказ в українських судах

Українські суди застосовують окремі критерії допустимості записів як доказів, які фахівцям необхідно розуміти, перш ніж покладатися на приховані записи в судовому процесі.

Вимоги щодо допустимості за КПК

Відповідно до Кримінального процесуального кодексу, докази є допустимими лише тоді, коли їх отримано в порядку, передбаченому кодексом. Запис, здобутий з порушенням статті 163 або без необхідної згоди, підлягає визнанню недопустимим як доказ, здобутий незаконним шляхом (статті 86-88 КПК).

Суди оцінюють записи за чотирма критеріями:

1. Законність: чи отримано запис із дотриманням вимог щодо згоди або порядку санкціонування негласних дій, передбаченого КПК?
2. Автентичність: чи є запис незміненим оригіналом? Суд може призначити судову експертизу, якщо сторона стверджує про фальсифікацію шляхом монтажу чи редагування.
3. Ланцюг зберігання доказу: хто володів записом, на яких пристроях і які засоби контролю доступу застосовувалися?
4. Належність: чи встановлює запис прямо або опосередковано обставини, що мають значення для справи?

Сторона, яка оскаржує аудіозапис, може заявити про його фальсифікацію, що зумовлює обов'язкове призначення судової експертизи відповідно до статті 242 КПК.

Цивільні суди та записи учасників розмови

На практиці українські цивільні суди інколи приймали як докази записи, зроблені учасниками розмови, особливо якщо запис фіксував погрози, шахрайство чи порушення договору, а особа, яка його зробила, не мала іншого реального способу зафіксувати докази. Такий суддівський розсуд не скасовує кримінальної відповідальності за сам факт запису, однак створює суперечність, яку фахівцям доводиться враховувати: запис може бути корисним у цивільній справі, залишаючись водночас кримінально ризикованим для особи, яка його зробила.

Транскордонний запис: США та Україна

Якщо запис стосується сторін, що перебувають одночасно в Україні та у Сполучених Штатах, потенційно застосовується законодавство обох юрисдикцій.

Принцип найсуворішого закону

Українське законодавство не містить спеціальної колізійної норми щодо транскордонного запису розмов. Фахівці з дотримання вимог законодавства застосовують принцип «найсуворішого застосовного закону»: якщо одна сторона перебуває в юрисдикції, де потрібна згода всіх сторін (Україна), а інша, наприклад, у штаті США з федеральним стандартом за замовчуванням, де достатньо згоди однієї сторони, застосовується стандарт згоди всіх сторін, щоб уникнути порушення суворішого закону.

На практиці це означає: американська компанія, яка записує розмову з українським клієнтом чи працівником, не повідомивши про запис на початку розмови, ризикує кримінальною відповідальністю в Україні та можливою цивільно-правовою відповідальністю в обох юрисдикціях.

Правова співпраця між США та Україною

Між Сполученими Штатами та Україною діє Договір про взаємну правову допомогу (MLAT), який полегшує обмін доказами в кримінальних провадженнях. Записи, отримані американськими правоохоронними органами відповідно до федерального закону США про прослуховування (18 U.S.C. § 2518), можуть подаватися в українських кримінальних провадженнях через процедуру MLAT, і навпаки. Щоб бути використаними в американському процесі, українські записи повинні відповідати українським стандартам допустимості доказів.

Практичні рекомендації для транскордонних дзвінків

Довідка про покарання

Порівняння України з сусідніми країнами

Застереження

Ця стаття містить загальну правову інформацію про законодавство щодо запису розмов в Україні. Вона не є юридичною консультацією і не створює відносин адвоката й клієнта. Інформація стосується законодавства України, а саме Кримінального кодексу України (№ 2341-III, 2001 рік, з наступними змінами), Цивільного кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України (№ 4651-VI, 2012 рік), Закону України «Про захист персональних даних» (№ 2297-VI, 2010 рік) та Конституції України, станом на дату перевірки 15 травня 2026 року. Обмеження воєнного часу, запроваджені воєнним станом, що діє з 24 лютого 2022 року, описані станом на ту саму дату. Законодавство змінюється, і зокрема регулювання воєнного стану може зазнавати змін відповідно до розвитку ситуації в конфлікті. Читачам варто звернутися за консультацією до юриста, ліцензованого в Україні або у відповідній юрисдикції, з урахуванням обставин конкретної справи.

Використані джерела

1. Конституція України, статті 31 і 32. https://rm.coe.int/constitution-of-ukraine/168071f58b
2. Кримінальний кодекс України (№ 2341-III, від 5 квітня 2001 року, з наступними змінами), статті 114-2, 162, 163, 182. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/2341-14
3. Цивільний кодекс України, стаття 307. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/435-15
4. Кримінальний процесуальний кодекс України (№ 4651-VI, 2012 рік), статті 247-248, 258-266. https://rm.coe.int/16802f6016
5. Закон України «Про захист персональних даних» (№ 2297-VI, від 1 червня 2010 року, з наступними змінами). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/2297-17
6. Закон України «Про електронні комунікації» (№ 1089-IX, 2021 рік, чинний з 1 січня 2022 року). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/1089-20
7. Законопроєкт № 8153 «Про захист персональних даних», ухвалений у першому читанні 20 листопада 2024 року. https://gls-law.company/en/new-personal-data-law-in-ukraine-what-will-change-for-businesses-in-2025/
8. Рада Європи, юридичний висновок LEX_2025_2 щодо законопроєкту № 8153 (від 15 січня 2025 року). https://rm.coe.int/opinion-on-the-draft-law-of-ukraine-on-personal-data-protection-/1680ad38c2
9. ЄСПЛ, справа Yakymchuk and Others v. Ukraine, від 13 лютого 2025 року (порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини через незаконне приховане стеження). https://www.jurist.org/news/2025/02/echr-rules-ukraine-violated-privacy-rights-through-covert-investigation/
10. Аналіз статті 114-2 та огляд покарань. https://prikhodko.com.ua/en/media/media/article/what-is-the-risk-of-filming-and-publishing-the-positions-of-the-armed-forces-article-114-2-of-the-criminal-code-of-ukraine-2/
11. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (омбудсман / орган захисту даних). https://ombudsman.gov.ua/en
12. ICLG, звіт «Data Protection Laws and Regulations Report 2025-2026: Ukraine». https://iclg.com/practice-areas/data-protection-laws-and-regulations/ukraine
13. Державний департамент США, звіт «2024 Country Reports on Human Rights Practices: Ukraine». https://www.state.gov/reports/2024-country-reports-on-human-rights-practices/ukraine
14. Європейська комісія, завершення скринінгового процесу вступу України (листопад 2024 року). https://enlargement.ec.europa.eu/news/ukraine-successfully-completes-its-screening-process-2025-09-30_en
15. Кримінальний кодекс України: положення щодо безпеки журналістів (CEDEM). https://cedem.org.ua/en/library/criminal-code-of-ukraine-safety-of-journalists/
16. Правила використання відеореєстраторів в умовах воєнного стану. https://visitukraine.today/blog/4308/are-dvrs-allowed-in-ukraine-during-martial-law
17. Хронологія продовження воєнного стану. https://visitukraine.today/blog/7181/martial-law-and-general-mobilization-in-ukraine-extended-until-2026-what-is-known
18. Вплив Закону про електронні комунікації на приватність в Україні (SK Law). https://sk.ua/ukraine-privacy-implications-of-the-e-communications-law/
19. МОП/NATLEX, Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI (текст англійською мовою). https://natlex.ilo.org/dyn/natlex2/natlex2/files/download/87898/UKR-87898%20(EN).pdf
20. Кримінальна відповідальність за несанкціоноване поширення інформації в умовах воєнного стану (Yurisvest). https://yurisvest.com/en/cases/kryminalna-vidpovidalnist-za-nesanktsionovane-poshyrennia-informatsii-foto-video-pid-chas-voiennoho-stanu/