Закони про наклеп в Україні: цивільна відповідальність та засоби захисту

В Україні наклеп є цивільно-правовим питанням, а не злочином. Коли Україна ухвалила новий Кримінальний кодекс у 2001 році, вона скасувала склади злочинів «образа» та «наклеп», тому честь, гідність і ділова репутація особи наразі захищаються Цивільним кодексом (далі також ЦК), передусім статтями 277, 297 і 299.

Наклеп в Україні: цивільна, кримінальна чи змішана відповідальність?

Лише цивільна. Україна декриміналізувала наклеп, коли новий Кримінальний кодекс набув чинності 1 вересня 2001 року, вилучивши з кримінального законодавства успадковані з радянських часів склади злочинів «образа» та «наклеп». Як зазначали JURIST та організація «Репортери без кордонів», цей крок мав важливе значення для свободи слова, і сьогодні в Україні немає загальної кримінальної відповідальності за наклеп на приватну особу. Натомість репутація захищається цивільним законодавством. Цивільний кодекс України (№ 435-IV від 2003 року) розглядає неправдиві та шкідливі твердження як порушення особистих немайнових прав, дозволяючи постраждалій особі вимагати спростування та відшкодування шкоди. Основні положення це стаття 277 щодо спростування недостовірної інформації, стаття 297 щодо гідності та честі і стаття 299 щодо ділової репутації, підкріплені загальним правом на відшкодування моральної шкоди за статтею 23.

Як діє цивільно-правова відповідальність за наклеп згідно з Цивільним кодексом?

Цивільний кодекс встановлює структуру, сприятливу для позивача. Стаття 297 гарантує кожній особі право на повагу до її гідності та честі, а стаття 299 гарантує право на недоторканність ділової репутації, зокрема для юридичних осіб. Стаття 277 є ключовим засобом захисту: особа, чиї особисті немайнові права порушено недостовірною інформацією, має право вимагати спростування такої інформації. Принципово важливо, що стаття 277 встановлює презумпцію: поширена інформація вважається недостовірною, тому саме особа, яка її поширила, несе тягар доведення її правдивості. Спростування, як правило, має здійснюватися у той самий спосіб, у який інформацію було поширено. Отже, вирішальне значення для позову має те, чи є твердження фактичним (тобто таким, неправдивість якого можна довести), і чи здатен відповідач довести його правдивість.

Чому має значення розмежування факту та оціночного судження?

Це має вирішальне значення в українській судовій практиці. Українські суди, керуючись практикою Європейського суду з прав людини та інформаційним законодавством України, розрізняють фактичні твердження та оціночні судження. Фактичне твердження можна перевірити на правдивість і, якщо воно виявиться неправдивим і завдає шкоди, спростувати за статтею 277. Оціночне судження, наприклад думка, критика чи оцінка, неможливо довести як правдиве чи неправдиве, а отже воно не підлягає спростуванню, хоча за вузьких обставин надмірно образлива форма вислову все ж може тягнути відповідальність. Рада Європи відстежувала реформи, спрямовані на приведення українського законодавства про наклеп та судової практики у відповідність до європейських стандартів, зокрема цього захисту оціночних суджень, після рішень Європейського суду з прав людини проти України.

Зверніть увагу: оскільки оціночні судження не можна оскаржити позовом про спростування, формулювання має значення. Суди досліджують, чи стверджують спірні слова факти, які можна перевірити, чи виражають думку, перш ніж вирішити, чи застосовується стаття 277.

Які засоби захисту та звільнення від відповідальності застосовуються?

Головним засобом захисту є доведення правдивості, підкріплене правилом про оціночні судження. Оскільки стаття 277 презумує поширену інформацію недостовірною, основний захист відповідача полягає в доведенні того, що фактичне твердження є правдивим. Відповідач також може довести, що слова є оціночним судженням, а не твердженням про факт, і в такому разі спростовувати нічого. Українське законодавство також визнає добросовісне висвітлення питань, що становлять суспільний інтерес, і ширшу межу толерантності, яку повинні витримувати публічні особи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у справі Удовиченко проти України. Певні офіційні чи привілейовані повідомлення, а також точне відтворення офіційної інформації, також захищені. Стандарту злого умислу щодо публічних осіб у кримінально-правовому стилі не існує, оскільки наклеп в Україні розглядається виключно як цивільно-правове питання.

Які засоби захисту та відшкодування шкоди доступні?

Засоби захисту зосереджені на виправленні відомостей та відшкодуванні шкоди. Відповідно до статті 277, суд може зобов'язати спростувати недостовірну інформацію у той самий спосіб і через той самий засіб масової інформації, через який її було поширено, а також може зобов'язати видалити матеріал. Постраждала особа також може вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди за статтею 23 Цивільного кодексу, розмір якого визначає суд з урахуванням характеру порушення, глибини страждань та обставин справи, а не за фіксованою межею, встановленою законом. Доведені майнові збитки також можуть бути стягнуті. Суб'єкти господарювання можуть вимагати спростування та захисту ділової репутації за статтею 299. Кримінального покарання не передбачено, тому звичайний наклеп не тягне штрафу чи позбавлення волі.

Який строк позовної давності?

Застосовується звичайний цивільний строк позовної давності. Цивільний кодекс України встановлює загальний строк позовної давності тривалістю три роки для цивільних позовів, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або мав дізнатися про порушення свого права та про особу, яка його вчинила. Оскільки право вимагати спростування пов'язане з триваючою присутністю недостовірної інформації, позивачам зазвичай варто діяти оперативно, щоб зберегти як засіб захисту у вигляді спростування, так і будь-яку вимогу про відшкодування моральної шкоди. Оскільки на встановлені законом строки можуть впливати спеціальні норми та заходи воєнного часу, точний строк для конкретного позову слід перевіряти за чинною редакцією Цивільного кодексу станом на дату спору.

Як розглядається наклеп в інтернеті і як подати позов?

Висловлювання в інтернеті підпадають під ті самі цивільно-правові норми. Неправдиве та шкідливе фактичне твердження, опубліковане на вебсайті, у соціальних мережах чи в коментарі, може бути предметом позову про спростування за статтею 277 та позову про відшкодування моральної шкоди за статтею 23. Якщо наклепницький контент є анонімним і автора неможливо встановити, українські суди можуть застосувати особливий шлях: визнати інформацію недостовірною в окремому провадженні (не позовному), щоб уможливити її видалення, замість присудження відшкодування шкоди проти невідомого відповідача. Позови про наклеп подаються до цивільних судів загальної юрисдикції, де позивач визначає твердження та особу, яка його поширила, а тягар доведення правдивості лежить на відповідачеві. Це загальна інформація про українське законодавство, а не юридична консультація щодо будь-якого конкретного спору.